conifer daylight environment evergreen
Photo by eberhard grossgasteiger on Pexels.com

28 липня 2018 р.

Адже, коли все сталося і мандри вже почали набувати певних обрисисів, я дико злякався… ні, справді! Я побачив, я вельми чисто і ясно візуалізув чи навіть відчув: як самітньо я розбиваю свій намет біля тихого й пронизливого своєю магією синього і глибокого озера. Поряд у великих кущах із рудими бамбонами шаруділи якісь дикі, здавалося б, хотіло так вважатися, водоплаваючі тварини. Височені й лапаті смерічки-туї обступили мене неначе якийсь живий і мураловий паркан, нового виміру. Впала комета і мій вогник від сирого багаття ледь-ледь почав жевріти на зненацька злетівшому і пронизливому вітрі, що почав свій вечірній моціон уздовж  сповиваючих безодню людства – справжніх канадійських прерій, де неодноразово мандрував, хіба що у своїх думках, великий Фенімор Купер… Ще не вистачало стрімкої і пронизливої стріли у палаюче мандрівницьке серце, й тут і казці кінець…

Насправді, я велика вже за розумом і віковим цензом біла людина, несповна розуму незабаром залишаю цивілізований Торонто, до якого я прикіпів серцем за цілих три роки безмежного щастя і вирушаю у справжнісенькі “Джунглі” суворої природи, Північної Америки… Хотів я почати із справжнього і перспективного медіа-ресурсу, але не вистачило того самого фінансового і якнайперше, людського ресурсу. Хотілося створити авторське, та ще й і креативне телебачення із певною концепцією, ідеєю і цікавими етапами природнього розвитку. І авжеж, з цілою декадою років плідного й всепоглинаючого братства творчого розуму. Я напевне мав знову охопити велику й неосяжну справу і згодом, запотурити її у безмежний обрій, моїх несповнених почуттів.

Аж вийшло трохи несподівано і як завжди, – маю братися малими силами, об’ємами і може це все навіть і на краще. Це буде відтепер простенький собі блог, навіть не наближаючийся до його молодшого й більш розвиненого братчика, влогу. Який тупо розповідатиме про звичайного пасіпаку не маючого усталеного місяця на земній тверді, а відтак вільного, конче романтичного і дуже гарячого на пригоди. Цей хлопак, якому напередодні гахне пядесят років (!) підготувався до славного ювілею творчо – якнайперше він має врешті втілити свою давню мрію, – роздивитись на власні і ще палаючі очі, справжню і омріяну в юнацтві “Америку”: 

Візьму спочатку напрямок від Торонто до уславленого Алконган Парк, де я святкував двічі вже, свої дні народження і був у шаленому захваті від несамовитої природи і опанування каяку. Потім роблю поворот ліворуч до Хабмер Бей, оминаючи відразу три Великих озера (Гурон, Мічіган та Суперіор) і триматиму вже пряму путь аж до Ванкувера! Через авжеж, головні провінції Канади і їх головні міста Вініпег, Рейджана, Саскатун, Едмонтон та Калгарі. Саме у Ванкувері у мене у планах причаїтися на декілька днів і потім вже перетинати свій перший у житті американський кордон. Спускаючись у Каліфорнію Сіетлом, Портлендом і західним узбережжям Великого Пасіфік Оушен, я зупинюсь на перерву у Сан-Франциско і аж потім врешті святкуватиму свій ювілей… (тут йде барабанний дріб)… У Блек Рок Сіті, де власне відбувається те, заради чого я роблю половина свого мандрівного шляху, а може і половина свого життєвого шляху. Хто зна?

Саме на Burning Man я хочу зустріти свій ювілей. А ще до того сподіваюсь багато нових друзів, однодумців і казна кого й чого, саме того, від чого ніхто не застрахований на справжніх креативних фестивалях… На цей фестиваль, чи як волають влаштовувачі, івент, збираються всі несамовиті люди всесвіту. Бодай у кого ще не зовсім затьмарився розум плодами цивілізації і ще спрацьовує сенсорне бачення світу. Хто вміє поєднувати роботу мозка і рук. Хто має творчу думку і втілює її у життя. Я буду їхати і збирати костюма на цьогорічний івент. Тема івенту – “Я робот!”, – тож буду радий всім коментам і навіть порадам. Бо збирання костюму не буде авжеж відбуватися у бутіках чи то пак, фешенебельних молах. То будуть звичайні “Тріфт стори” (комісійні) або якісь блошині чи то страусині базари…